Наступний день – вклинюємось в маршрут трекінгу до БТЕ (Базового табору Евересту –
Everest Base Camp) і відразу відчуваємо різницю. Людей набагато більше, контингент мандрівників теж змінився – в сторону аматорів-ентузіастів старшого віку. Ми, гарно екіпіровані, добре акліматизовані – виглядаємо тут, як юні профі. Засмаглі дівчачі щічки, небриті, але зовсім не суворі чоловічі «фейси» і супроводжувальний кашель демонструють, що ми вже не перший тиждень в Карпатах, вибачте Гімалаях;)! Переходимо через селище Лобучо, яке не так помітно змінилося з 2010 – все така ж д.па.
Зупинилися у містичному місці – Горак Шеп, що на шерпській мові означає «мертвий ворон». В п'ятдесяті роки селище слугувало базовим табором для перших експедицій на Еверест. Насправді живності, крім мандрівників тут зовсім мало, навіть з водою великі труднощі. Усі черпають її з ям у льодовику. І милі песики теж підходять похлебтати – сам захищав там такого чотириногого «дружка» від розлючених водоносів.
Спати на висоті майже 5200 м дві ночі – фантастичний особистий рекорд для переважної більшості команди. А без акліматизації – дуже ризикований хід і може завершитись терміновою гелікоптерною евакуацією! Але самопочуття – від доброго до середнього, фізично–психологічні кризи, ніби, не прогнозуються. Хоч перепади настрою помітні… Хтось засумнівався, чи підніматись на наступну вершину, деякі «говоруни» стають, на диво мовчазними і серйозними, загострені гастрити, запущені фарингіти-бронхіти… Але для того ми і є Команда! Впевнений, що кожен відчув підтримку і допомогу Друзів! Посиділи, поговорили, випили (маю на увазі лише таблетки, ну і ще мікстуру від кашлю) і вирішили – все буде добре!
6 листопада за дві з половиною години доходимо до культової точки мандрівників усього світу – Базового табору Евересту! Не раз читав в описах, що місце попсове і нецікаве, у самого був певний сумнів, адже тисячі і тисячі людей приходять туди щороку. Але враження – лише позитивні і неповторні! Це дійсно – місце великих надій і планів, подвигів і трагедій, звершень і розчарувань! Нам пощастило побути там без натовпу, відчути високий і вічний погляд Сагарматхи, заглибитись на хвилину у відчуття своїх бажань і можливостей… Сильне місце! Послухали і назад, готуватись до головного сходження.